20 березня 2024 року здобувачі освіти першого (бакалаврського) рівня, які вивчають дисципліну «Українська діалектологія» (викладач – доцент Наталія Торчинська) як основну (студенти-україністи – СОУ-22, ФУМ-22) та як вибіркову (студенти-полоністи – СОП-21, СОП-22, ФППА-21), долучилися до гостьової лекції «Інновації в сучасній українській діалектній лексикографії», яку провів доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Василь Ґрещук для здобувачів освіти різних ЗВО, зокрема й Хмельницького національного університету.
Словникове опрацювання лексики територіальних говорів у мові художнього літератури є важливим завданням сучасної лексикографії та лінгвістики загалом, бо детермінує появу інноваційних словників, які дозволяють розв’язати низку мовознавчих проблем та відкривають перспективи дослідження діалектної лексики як усного, так і художнього мовлення.
Лектор проаналізував особливості словників діалектної лексики, які укладали до своїх творів І. Франко, М. Черемшина, М. Коцюбинський; зосередив увагу на вагомості таких словничків і їхнього значення для усіх творів, у яких використано діалектну лексику.
Основний акцент спікер зробив на словнику «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові», який уклав самостійно. Там зібрані понад 7500 діалектизмів і слів з гуцульської говірки. Як зауважив автор: «Це перший словник одного діалекту в мові художньої української літератури. У цьому випадку йдеться про гуцульський діалект. Чому гуцульський – бо він, як жоден інший із говірок української мови, проявляється у художній літературі і нашій мові найчастіше».
За словами професора, гуцульський діалект часто використовували багато письменників і поетів. «Починаючи з Юрія Федьковича і закінчуючи сучасними молодими письменниками, які пишуть на гуцульську тематику. Словників саме гуцульського говору є чимало, проте кожен можна постійно удосконалювати».
Про діалектні словники, їхнє значення на заняттях із діалектології здобувачі вищої освіти говорять постійно, наприклад, при вивченні питання про історію розвитку діалектології як лінгвістичної галузі (Тема 1), про діалектну лексику (Тема 5), про особливості проведення діалектологічних досліджень (Тема 9).
Наші здобувачі-філологи схвально відгукувалися про зміст лекції.
Анастасія Юрчук (ФУМ-22): «Лекція була інформативною та цікавою. Ми дізналися про методи збереження та укладання діалектологічних словників. Це важливо, адже діалекти є невідʼємною частиною рідної мови. У них закарбована національна ідентичність. Під час лекції було представлено гуцульські діалекти. Нас зацікавили такі слова: не бірує, мошя, грегіт, маржинка, букатка, пудно, скорнєти, фудульність, мовня та ін. Українська мова є дуже різноманітною і для того, щоб зберегти неповторність соловʼїної, необхідно укладати словники».
Христина Тимофіїва (СОУ-22): «Я вважаю, що місце діалектів у житті людини є досить важливим, оскільки вони є не лише засобом комунікації, а й виразником ідентичності. Вони передають нюанси місцевої культури, традицій та історії. І ще, збереження та вивчення діалектів сприяє збереженню мовної різноманітності. Також думаю, що студенти можуть долучатися до укладання словників. Наприклад, встановити контакти з місцевими жителями, які дійсно володіють знаннями про місцевий діалект, та проводити інтерв’ю, запитувати місцеві розмови, а далі збирати, аналізувати й узагальнювати пой чи інший мовний матеріал».
Юлія Кирячок (ФППА-21): «Прослухана лекція була дуже цікава та пізнавальна. Дізналася багато нової та цікавої інформації про словники Гуцульщини. Ці словники відображають багатство та унікальність культури цього регіону. Вони не лише надають інформацію про мовний складник та особливості гуцульського наріччя, але й відображають традиції, звичаї та спосіб життя цієї етнічної групи. Через словники ми можемо краще розуміти культурний контекст та історію Гуцульщини».
Як відомо, словники розширюють, поглиблюють розуміння слова, сприяють розвиткові логічного мислення. І саме діалектні словники посідають чільне місце, оскільки дозволяють зрозуміти мовлення носіїв тих чи інших говірок, відбивають історичні зміни у мові, фіксують низку архаїчних явищ, які можна зрозуміти лише завдяки збереженню діалектних рис.
Укладання діалектних словників, особливо місцевих говірок, зокрема волинсько-подільських, є дуже важливим, бо саме цей пласт лексики найшвидше виходить з ужитку. І процес збереження діалектних рис, можливість їх вивчення сьогодні відбувається не лише завдяки науковцям-діалектологам, а й завдяки нашим студентам-філологам, які також долучаються до збору діалектного матеріалу, проходячи діалектологічну і фольклорну практики за місцем проживання, презентуючи результати дослідження у статтях, на конференціях, шляхом написання курсових і кваліфікаційних робіт.
Наталія Торчинська, доцент кафедри слов’янської філології