Студенти, які навчаються за ОПП кафедри («Філологія. Слов’янські мови та літератури (переклад включно), перша – польська», «Польська мова і література, друга мова – англійська») і викладачі кафедри слов’янської філології мали надзвичайно цікаву зустріч із Наталею Ткачик – відомою перекладачкою, журналісткою, яка відбулася у рамах проєкту «Strefa prekładu».
Гостьова лекція Н. Ткачик присвячена проблемам перекладу літературних творів, які можна віднести до жанру «особиста документалістика».
Спікерка зосередила увагу таких різновидах особистої документалістики, як щоденник, мемуари, спогади. Один із перекладів, який належить Н. Ткачик, – «Воєнні спогади» Кароліни Лянцкоронської. Це легендарна жінка, яка народилася наприкінці XIX століття, а померла на початку XX століття. Громадянка Польщі, Кароліна Лянцкоронська пережила жахи фашистської окупації, була в’язнем концентраційних таборів, була свідком злочинів окупантів. І залишила документальні свідчення по тих подіях.
Як зауважила перекладачка, у наш час спогади Кароліни Лянцкоронської слугують не тільки джерелом для отримання історичного досвіду. Для українців, які переживають російське повномасштабне вторгнення, російську окупацію, полон, ув’язнення, це досвід того, як можна зберегти себе у страшних умовах.
Подавши багато цікавої інформації про особистість авторки «Воєнних спогадів», Н. Ткачик поділилася досвідом перекладу такої літератури.
Зокрема, наголосила на тому, що К. Лянцкоронська, польська аристократка, що володіла багатьма мовами, докторка мистецтвознавства, обізнана у світовій літературній спадщині, вводить у текст своїх спогадів надзвичайно багато різномовних цитат, причому до одних вказує автора, назву тексту, а інші залишає без локалізації. На думку Н. Ткачик, перекладачеві варто у подібних випадках у тексті перекладу залишати наведені цитати мовою оригіналу, але у примітках треба подати переклад, оскільки сучасний український читач не є настільки обізнаним із цитованим матеріалом, а тому багато інформації залишиться поза його сприйняттям.
Ще одне зауваження перекладачки стосується мови спогадів К. Лянцкоронської – вона протокольна, досить кострубата, із багатьма мовними перемиканнями – і все це потрібно передавати у перекладі. Будь-яке прикрашання, унормовування завадить відтворенню загальної атмосфери, у якій писала свої спогади К. Лянцкоронська.
Н. Ткачик наголосила також на тому, що перекладач обов’язково має перекласти всі примітки автора твору. Адже вони є своєрідним палімпсестом, бо ж містять необхідні для сприйняття основного тексту фактологічні матеріали, інформацію про осіб, чиї імена, прізвища представлені у тексті тощо. Водночас перекладач має право додавати свої примітки до перекладеного тексту, якщо вважає, що вони сприятимуть кращому розумінню твору. Але чого не має права робити перекладач – виправляти фактологічні чи інші помилки, навіть якщо він бачить їх в оригінальному тексті. Інформацію про такі помилки також потрібно розміщувати у примітках перекладача.
Відповідаючи на питання слухачів лекції, Н. Ткачик зауважила, що твори, подібні до «Воєнних спогадів» К. Лянцкоронської, перекладати досить важко в емоційному плані. Адже маєш справу з описом доволі важких сцен. Але, як згадує перекладачка, виникало і спонукало до подолання емоційного стресу відчуття: єдине, що я можу зробити для авторки, якій співчуваєш і якою захоплюєшся, це максимально точно і якнайшвидше донести все, про що вона написала, донести її спогади до читачів.
Також Н. Ткачик поділилася інформацією про те, як належить молодим перекладачам працювати з видавництвами, як давати собі раду із джерелами фінансування перекладацької праці.
Зустрічі з такими перекладачами, як Наталя Ткачик, – це неабияка мотивація до опанування обраного фаху, до практичних кроків у перекладацтві.
Інформація кафедри слов’янської філології
Ukrainian