Студенти-полоністи відзначають День закоханих

14 лютого у День закоханих студенти-полоністи долучилися до літературного челеджу, за умовами якого потрібно зазначити поетичні рядочки про кохання, що найбільше вразили і запам’яталися. Приємно, що наші студенти, майбутні філологи, маючи різні літературні уподобання, презентували багато гарних фрагментів, приурочених такому високому почуттю.

Софія Кобельник, студентка 4 курсу, шанувальниця поезії Ліни Костенко, написала свій улюблений вірш поетеси:

Напитись голосу твого,

Того закоханого струму,

Тієї радості і суму,

Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,

Зненацька думку перервать.

Тієї паузи безвихідь

Красивим жартом рятувать.

Слова натягувать, як луки,

Щоб вчасно збити на льоту

Нерозшифрованої муки

Невідворотну німоту.

Триматись вільно й незалежно,

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого.

Артем Корчагін, студент 1 курсу, запропонував рядочки з пісні  Андрія Скрябіна (Кузьми) “Я сховаю тебе”, що запали в душу назавжди:

Всьо на світі є за гроші

І думки, і навіть поцілунки

Риба, м’ясо, вафлі, халва,

А любов ніде не купиш

Може, трохи тільки всіх помучиш

Любов вибирає сама

І слава Богу!

Каріна Гнатюк, студентка 1 курсу заочної форми навчання,  також обожнює неповторну творчість Ліни Костенко, тому і обрала такий уривок:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю

несказане лишилось несказанним.

Антоніна Лічняровська, магістрантка 1 курсу,  процитувала слова : „Miłość nie polega na tym, aby wzajemnie sobie się przyglądać, lecz aby patrzeć razem w tym samym kierunku” Antoine de Saint-Exupéry

Приємно відзначити, що небайдужими виявилися до літературного челенджу і наші магістранти-випускники. Так, Ірина Бачинська зі своїми вихованцями, поділилася чудовою тематичною світлиною.

Мар’яна Коць презентувала вірш сучасної поетеси Галини Момот:

Щасливі ті, що мають голку й нитку…

Тільки удвох вони пошити зможуть свитку…

Тримаючи свій скарб двома руками…

Один на двох пошиють шлях шовками.

Свої стежки всі квітами розшиють…

Дрібні дірки узорами прикриють…

Без вузликів, без прикрих заморочок…

Нитка за голкою лягатиме в рядочок.

Дбайлива голка ниточку шкодує…

В щільнім полотнищі для неї шлях торує…

Щоб нитка не порвалась ненароком…

Попереду йде голка сильним кроком.

Клопочеться і ниточка за голку…

Так, щоб пошите нею, все було до толку…

Щоби труди її усі не були марні…

У слід за голкою склада стібочки парні.

Нитка без голки – зОвсім безталанна…

Самій щось зшити – праця нездоланна…

Безсилою впаде вона під ноги…

Не маючи від голки допомоги.

Голка ж без нитки – просто залізяка…

Поруч із ниткою їй шана і подяка…

Працюючи у плідному тандемі…

Вони є пара…

Й нуль, коли окремі.

Тільки удвох вони в великій силі…

Вправно лататимуть дірки, що у вітрилі…

Щоб парусник мав змогу плити далі…

Потрібно ДВІ руки у ідеалі.

 (14.02.2023.)

Викладачі кафедри слов’янської філології Наталія Торчинська та Інна Горячок представили валентинки-вітання, актуальні у наш нелегкий воєнний час.

Анна Шабатура, студентка 4 курсу, своєю листівкою, зауважує про дуже важливі речі, які потрібні нам щодня:

Інформація кафедри слов’янської філології